артбук Ковчег "Україна", колаж Ольги Ткаченко
артбук Ковчег "Україна", колаж Ольги Ткаченко
ілюстрація Андрія Єрмоленка
Історія української музики — драматична і часто трагічна. А біографія одного з її найкращих представників — композитора Миколи Леонтовича, автора легендарного «Щедрика» — є символом того, що відбувалося з культурним простором цієї країни впродовж багатьох століть.
Якщо ти — геніальний митець, перед тобою відкривалися два шляхи — їхати в столицю метрополії розбудовувати імперський культурний простір або на Соловки чи в Мордовію... Або постріл у потилицю — 1921 р., за наказом радянського уряду, Миколу Леонтовича було підступно вбито агентом ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контррево- люцією) Афанасієм Грищенком:
«Він попросився переночувати. Йому дали вечеряти, постелили в одній кімнаті з Миколою. Леонтович тоді працював до 5 години ранку над однією із хорових мініатюр. І коли закінчив роботу та ліг спати, чекіст вичекав ще півгодини і здійснив свою чорну справу. Це був точковий відстріл української інтелігенції, спланована політика знищення нашої культурної еліти».
Якщо ти — геніальний митець, перед тобою відкривалися два шляхи — їхати в столицю метрополії розбудовувати імперський культурний простір або на Соловки чи в Мордовію... Або постріл у потилицю...
Найпопулярніша різдвяна мелодія світу «Carol of the bells» — насправді давня українська щедрівка в обробці класика української академічної музики, але ніхто у світі цього не знає. І це знаково для всієї української культурної спадщини — вона багата і прекрасна, але мало кому відома. Навіть самим українцям.
Культура — це справжня політика. Музика — зброя, а хор — то вже культурна армія. І це добре розумів Симон Петлюра, голова Директорії новоствореної Української Народної Республіки, коли сто років тому відправив хор Кошиця у світове турне повідати світові про невідому землю — Terra Ukrainica. Наскільки дієвою є така армія, можна переконатись, читаючи відгуки світової преси про це турне. За період з 1919 по 1924 роки Українська Республіканська Капела під орудою Олександра Кошиця дала понад 600 концертів у 200 найпрестижніших концертних залах сімнадцяти країн світу — і світ затамував подих від здивування, а «Щедрик» став різдвяним гімном планети.
ілюстрація Андрія Єрмоленка
На жаль, біографія Володимира Івасюка — це ще одна трагічна доля в історії української культури. Ще одне свідчення того, що коїлось на цій території з усіма її геніями. Історія його загибелі так схожа на історію ще одного українського hit maker-а Миколи Леонтовича: якщо ти геніальний, то маєш служити імперії. А якщо відмовляєшся — тебе просто знищать.
Володимир Івасюк народився в провінційному буковинському містечку Кіцмань. Хлопчика назвали Володимиром — на честь батькових улюблених поетів Сосюри і Cамійленка. За своє коротке життя композитор написав 107 пісень, 53 інструментальних твори, створив музику до кількох спектаклів.
Це він сказав: «Ми, українці, з колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах».
Володимир Івасюк — автор найпопулярніших українських естрадних гітів «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та багатьох інших. Закатований КДБ у тридцятирічно- му віці — 24 квітня 1979 року зник за нез’ясованих обставин, 18 травня його тіло знайшли повішаним у Брюховицькому лісі поблизу Львова.
А якби Івасюк залишився живим?
Якщо б продовжував творити пісні, писати академічні твори для симфонічного оркестру, їздити на гастролі світом? Де б була зараз Україна і українська культура? Де б вона нині була, якби не втоплена в крові Січ, спалений до тла Батурин, Валуєвські циркуляри і Емські укази, Голодомор і Розстріляне Відродження? Леонтович тріумфував би в найпрестижніших концертних залах, Стус отримав би Нобелівську премію з літератури, Івасюк створив би власний іменний оркестр і гастролював світом, щороку отримуючи Grammy і Оскари за найкращі звукові доріжки до фільмів. Якби...