Стара різьблена скриня.
Як гостя з минулого, стоїть тепер у сучасній квартирі і ретранслює енергію первісних архетипів, давно забутих містом. Перебираючи її скарби, там поміж сорочок, рушників, ґерданів, леліток, можна намацати своє щастя.
Бо те, що міститься у скрині – не так декоративне мистецтво, як радше форма психотерапії для жителів мегаполісу (тих, що засинають зі снодійним та радіють виключно за допомогою антидепресантів). Там речі, створені «божичами» – божими людьми, що жили у ритмі з сонцем і весь час торкалися землі, замикаючи на собі небо і землю. А через цей тривалий тілесний контакт із землею отримували бездонний як небо спокій, заземляючи всі свої страхи і біди. Неписемні, але відаючі, «божичі» були народними «буддами», і все, сотворене ними, помарковане вічністю як знаком якості.
Тому ці речі – ретранслятори тиші. Їх можна розставити по квартирі так, як ми розставляємо телевізори, радіоприймачі, комп’ютери (все те, що генерує шум). Тільки вони будуть портативними передавачами тиші і того, знайомого з дитинства, відчуття анімізму – одухотвореності всього сущого —, коли стає «так любо, любо, неначе в Бога». Біля тих речей апріорі відсутня суєта. По них можна налаштовувати свої внутрішні антени, ловити спокій, як радіохвилю, і ставати справжніми.
Вack to innocence – єдиний напрямок руху, що має спрацювати зараз як інстинкт самозбереження.
артбук "Скриня. Речі Сили" завантажити тут.
