Академічна музика в сучасному трактуванні бере початок у ХІХ ст. 1862 року Семен Гулак-Артемовський завершує одну із найпопулярніших українських опер – «Запорожець за Дунаєм». У Києві та інших містах відкриваються консерваторії. Микола Лисенко започатковує національну академічну школу. Паралельно українська музика розвивається на західних теренах у межах Австро-Угорської імперії.
Міжвоєнний період (ще досить вільні 1920-ті рр.) був часом блискучого розвитку музичної культури в підрадянській Україні. Випускники Київської консерваторії Борис Лятошинський і Левко Ревуцький створюють новий потужний канон в українській класичній музиці. І навіть попри сталінський терор та обов’язкові вимоги (із 1930-х рр.) писати музику лише в «зрозумілому масам стилі «соціалістичного реалізму», українські композитори першої половини ХХ ст. створили нову українську школу високоякісної модерної музики та виховали ціле покоління талановитих наступників.
Основними героями музичного життя Галичини на початку ХХ ст. були композитори Станіслав Людкевич і Василь Барвінський. На основі створеної ними школи вже у міжвоєнний період з’явилась нова ґенерація молодих митців – Стефанія Туркевич, Микола Колесса, Анатолій Кос-Анатольський. У царині церковної музики важливим був т. зв. Перемиський музичний осередок. Із нього вийшов, до прикладу, Михайло Вербицький, автор симфонічних увертюр і музики до гімну України.
Уже в 1960-х рр. в національній музичній традиції з’являються нові течії: ультрамодерний «Київський аванґард» (Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та ін.), «нова фольклорна хвиля» (Мирослав Скорик, Євген Станкович та ін.). Але в СРСР, в умовах тоталітарного контролю над культурою, твори навіть найвідоміших українських композиторів ХХ ст. часто забороняли або просто не виконували, а відтак багата традиція української академічної музики того періоду була практично не відомою ( автор Марко Роберт Стех (Торонто, Канада).
артбук "Ковчег: музика", колаж Ольги Ткаченко
Нащадок старшинського козацького роду, основоположник української класичної музики Микола Лисенко виріс в аристократичному середовищі (першою мовою маленького Миколки була французька). Однак його бабуся дуже любила українські народні пісні й казки, якими малий заслуховувався. Тому не дивно, що згодом композитора повністю заполонила стихія народного мелосу. Він невтомно збирав народні пісні (його товаришем у фольклорних експедиціях був Павло Чубинський – автор тексту національного гімну), створив понад 500 обробок для хору, а також видав декілька збірок власних аранжувань.
Та й свої композиції Лисенко творив переважно на основі українських народних мелодій. Він був передусім майстром вокальних жанрів – солоспівів, хорових кантат, опер. Але писав і фортепіанні, камерні та симфонічні твори. Серед учнів Лисенка – такі майстри, як Кирило Стеценко і Микола Леонтович, автор славнозвісного «Щедрика». Саме Лисенко написав першу історичну оперу «Тарас Бульба», започаткував новий жанр дитячої опери («Коза-дереза», «Пан Коцький»), створив музичний цикл на вірші Тараса Шевченка, який містить 86 композицій (романси, солоспіви, хори, кантати), заснував вищий музичний заклад – українську музично-драматичну школу (згодом інститут) у Києві.
Семен Гулак-Артемовський – виходець зі священничої родини, навчався в Київській духовній семінарії. За чудовий дискант (високий дитячий голос) його відразу прийняли до митрополичого хору у Софійському соборі. У 1838 р. студента середнього курсу духовної семінарії запросив на навчання до Петербурзької придворної півчої капели її викладач, відомий російський композитор М. Глінка (поселив у власному домі й займався з ним вокалом, готуючи до оперної сцени). Продовжив освіту майбутній композитор у Парижі та Флоренції, а, повернувшись до Петербургу, протягом двадцяти років був солістом найпрестижнішого російського театру — імператорської Маріїнки.
Справжнє визнання йому принесла опера «Запорожець за Дунаєм», написана на сюжет, запропонований істориком М. Костомаровим. У 1863 р. її вперше виконали українською мовою провідні солісти Маріїнського театру – у ролі козака Івана Карася виступив сам автор. Спів у цій опері органічно поєднує ознаки української народної пісні, романтичного побутового романсу та італійської віртуозної вокальної техніки bel canto. Дату прем’єри – 14 квітня 1863 р. – дослідники називають днем народження української опери.
артбук "Ковчег: музика", колаж Катерини Дендюк
Ім’я видатного українського композитора і одного з провідних симфоністів ХХ століття Бориса Лятошинського дослідники світової музичної культури ставлять в один ряд з іменами Дмитра Шостаковича, Бели Бартока, Кароля Шимановського.
Виходець з учительської родини у Житомирі, здобув дві вищих освіти — юридичну і музичну. У 1919 році закінчив Київську консерваторію, і до кінця життя був її професором. Лятошинський не вкладався в “прокрустове ложе” радянської ідеології. Його твори, зокрема опера “Золотий обруч” за повістю І. Франка “Захар Беркут”, були заскладними для масової свідомості і замало оптимістичними. Спілка композиторів України влаштувала судилище за участю колег із Москви, на якому твори Лятошинського охрестили «антинародним і назвали формалістичним мотлохом, який треба спалити». Його нещадно розкритикували, втім згодом саме за цю оперу присудили найвищу нагороду України – Шевченківську премію, вже посмертно.
Музика Лятошинського складна – він принципово не погоджувався опускатися до примітиву. Під впливом Олександра Скрябіна, одного з провідних модерністів ХХ ст., французьких імпресіоністів, західноєвропейського експресіонізму творив українську музику нової естетики. Лятошинський був надзвичайно різнобічним композитором: дві опери —“Золотий обруч”, “Щорс”, п’ять симфоній, чотири струнні квартети,обр обки народних пісень для голосу і фортепіано, для хору, твори для фортепіано — “Слов’янський концерт”, сонати, балади, прелюдії, музику до театральних вистав і кінофільмів.
Левко Ревуцький – видатний український композитор і педагог. Доктор мистецтвознавства, академік АН УРСР, народний артист і лауреат державних премій. За спогадами самого композитора, у чотири роки він вже знав ноти і у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном. З п’яти – навчається гри на фортепіано, а згодом його вчителем буде сам Микола Лисенко. З 1907 студіює право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).
Разом з Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішою постаттю української музики своєї епохи. Він є насамперед автором великих музичних форм – симфоній, концертів для фортепіано, сонат. Його композиторський стиль – це синтез народного мелосу і традицій професійної музики, ліричності і складної гармоніки. Це золотий фонд української класики, а Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори таких жанрів в українській музиці. Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади. Щорічно наприкінці лютого проходить вручення Премії ім. Л. М. Ревуцького від Міністерства культури України.
артбук "Ковчег: музика", колаж Катерини Дендюк
Визначний український композитор, педагог, громадський діяч і науковець Василь Барвінський є знаковою фігурою для української музики. Син посла австрійського парламенту Олександра Барвінського і диригентки «Тернопільського Бояна» Євгенії Барвінської, з якою вперше вийшла на сцену Соломія Крушельницька.
Здобувши блискучу освіту в Празькій консерваторії як піаніст і композитор, мав перспективу залишитися в Європі, але повернувся на рідну землю і у 27 років очолив Вищий музичний інститут ім. Лисенка у Львові. На цій посаді перебував майже чотири десятиліття. Завдяки його зусиллям розширилась мережа музичних навчальних закладів для українців, викладання набуло якісно іншого фахового рівня і національного характеру, змінилися традиції концертного виконавства згідно з найсучаснішими європейськими тенденціями, а українська музика стала актуальною й конкурентоздатною на сценах Європи і Америки.
Його власні твори, витончені, ліричні, імпресіоністично-сецесійні, друкували найпрестижніші нотні видавництва від Uniwersal Edition в Ляйпцігу до Японії. У 1939-1941 роках Василь Барвінський – голова Львівської філії Спілки композиторів України, його рецензії друкують у кількох десятках газет і журналів. За це композитор поплатився сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві одразу для двох розвідок і, як наслідок, 10-річним засланням у мордовські табори, а ще вибитою під час численних нічних допитів згодою – знищити всі свої твори…
Під час заслання в Мордовії Барвінського комісували на роботу до табірного клубу за віком та через інвалідність (а йому на той час було 70 років!), де він не переставав активно займатись улюбленою справою – організовував самодіяльні колективи, навчав засуджених музичної грамоти, творив музику. Своє перебування в ув’язненні Барвінський жартома називав курортом і писав у листах до доньки Лисенка Ради: «Я не звик піддаватись депресії, по словам Лесі Українки «Contra spem spero»… Здаватись і опускати крила я не звик. Не люблю і жалітись на незавидну долю». І навіть після повернення з неволі, важкохворий, знеможений, позбавлений праці, усунутий з усіх мистецьких і суспільних процесів, композитор з пам’яті невтомно відтворював знищені композиції і клопотав про присудження Станіславу Людкевичу, автору величної кантати-симфонії «Кавказ», давно заслуженої Шевченківської премії.
артбук "Ковчег: музика", колаж Катерини Дендюк
Валентин Сильвестров — найяскравіший представник сучасної композиторської школи. Лауреат Державної премії ім.Т. Шевченка, народний артист України. Вчився композиції в Лятошинського (той був не лише видатним композитором, але й та- лановитим педагогом). У студентські роки долучається до групи «Київський аванґард». У 1970-ті поступово відмовляється від традиційних технік аванґарду, переорієнтовуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» («метафоричною музи- кою»). У творах цього періоду переважають медитативні настрої. Такий напрям іменують «тихою музикою» — особливим методом творчого висловлювання, де мовчання, паузи іноді більш промовисті й насичені змістом, аніж звук. Одним із найбільш відомих творів композитора є вокальний медитативний цикл «Тихі пісні».
Мирослав Скорик — нащадок родини з глибокими музичними традиціями. Сестра бабусі — співачка світової слави С. Крушельницька, дід — фольклорист і хоровий диригент І. Охримович. Тому не дивно, що вже в шестирічному віці Мирослав почав писати свою першу музику до віршиків з букварика.
Навчаючись у Львівській консерваторії, створив вокально-інструментальний ансамбль «Веселі скрипки» — так композитор започаткував новий напрямок української естрадної пісні, у якому поєднав український мелос і поезію з джазом, танго, блюзом, халі-галі, босановою тощо. Творив у неоромантичному стилі, необароковому і неофольклорному («Карпатський концерт», «Гуцульський триптих»), писав розважальні твори для естрадних гуртів, музику для кіно та мультфільмів. На запрошення Сергія Параджанова, написав музику до культового фільму «Тіні забутих предків».
Леонід Грабовський здав іспити в консерваторію екстерном і вступив на композиторський факультет у клас Левка Ревуцького, а згодом Бориса Лятошинсського. Своєю творчістю ламав непорушні шаблони і стереотипи, творив власний унікальний стиль, у якому нівелюється конфлікт традиції й експерименту. Його творчий прийом — це застосування деяких математичних методів для моделювання музичних процесів. Україн- ський фольклор, прочитаний через новітні технічні засоби, — це, до прикладу, «Чотири українські пісні» для хору з оркестром. Твір зайняв перше місце на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів, і був удостоєний високої оцінки Дмитра Шостаковича.
Визначними представники нового покоління української композиторської школи є Олександр Козаренко і Золтан Алмаші.
артбук "Ковчег:музика", колаж Катерини Дендюк
Лауреат Шевченківської премії, Герой України. Ще один геній українського народу, відомий лише поціновувачам високого мистецтва. Автор шести симфоній, дев’яти камерних симфоній, декількох опер і балетів, музики до багатьох спектаклів і кінофільмів. Його камерна симфонія No 3 внесена до десятки кращих симфоній світу за 1985 р.
Композитор вважає український фольклор унікальним явищем у світовій культурі. Любить вводити в оркестрову партитуру старовинні народні ін- струменти, голоси природи, галас і гомін народних гулянь, незвичайні зву- чання. Коли почав захоплюватись музичним авангардом і творити в цьому стилі, зрозумів, що українці грали авангард ще тисячу років тому.
Народився в родині вчителів у Сваляві на Закарпатті. Закінчив Ужгородське музичне училище. Навчався у Львівській державній консерваторії, а згодом у Київській — у Бориса Лятошинського і Мирослава Скорика.
Драматична історія в опери Станковича «Цвіт папороті». Твір був написаний на замовлення французької концертної фірми «Алітепа» для всесвітньої виставки в Парижі. Прем’єра мала відбутись у палаці «Україна», були запрошені французькі представники. Однак під час генеральної репетиції надійшов дзвінок із Москви від секретаря ЦК КПРС Михаїла Суслова, який наказав заборонити виставу, а декорації та костюми знищити. Бо занадто українська. Прем’єра відбулася лише 15 грудня 2017 року в Львівському національному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької.
завантажити артбку Ковчег: музика тут.