Про нього скажуть: те, що Шевченко зробив для України в літературі, Васильківський зробив у живописі.
Він став одним із провідних пейзажистів Європи. Його називали “сонячним художником”, бо в його картинах так багато українського сонця. Він став живописцем “українського дзену” – безмежного простору козацьких степів. Але що ми знаємо про цього велетня? – неспівмірно мало.
[цикл статей про українську живописну спадщину, створений за підтримки Українського культурного Фонду]
- Народився 1854 року в повітовому місті Ізюм Харківської губернії (це той тепер російськомовний Ізюм, що перетворився за останні роки на місто-привид); походив з козацького роду – дідо служив у Ізюмському козацькому полку і чумакував (от звідки у Васильківського така любов до простору і неба). Згодом родина переїде до Харкова, який і стане головним містом у житті художника.
- Був дуже музично обдарованим, знаменито грав на кобзі і пречудово співав. Йому пророкували велику музичну кар’єру. Згодом так само лірично зазвучать його полотна. Можна сказати, що Васильківський радше займався поезією і музикою за посередництва малювання: дивишся на його картини і ніби автоматично запускається звукова доріжка - чутно срібні переливи бандури і тужливий голос Перебенді.
- Васильківський мав бунтарську натуру. Як батько не намагався відвернути сина від “дурного заняття” живописом, той наполіг на своєму - звільнився з перспективної роботи у конторі дядька (“ви мене розщитайте, бо як не розщитаєте, то я такого нароблю, що і вас звільнять, і мене”) і вступив до Петербурзької академії мистецтв на пейзажний клас. Батько розлючений. Він позбавляє сина будь-якої підтримки, і усі роки навчання Васильківський живе впроголодь на горищі без опалення. Втім, це не завадить йому стати одним із найкращих студентів, зібрати повну колекцію срібних і золотих академічних медалей, а також отримати стипендію на стажування закордоном.