Ювілейна виставка до 140-річчя художника.
І що знаково – виставка від Музею сучасного мистецтва Одеси у стінах Національного музею імені Андрія Шептицького у Львові.
Близько двох сотень творів Михайла Жука із музейних збірок Одеси, Києва, Чернігова та приватних колекцій гостювали у п’яти залах Львівського Національного музею протягом вересня.
Михайло Жук – митець несправедливо забутий і маловідомий в Україні. Про нього майже не згадують навіть у професійних колах. Тож саме час поговорити про цю видатну постать українського мистецького пантеону.
[цикл статей про українську живописну спадщину, створений за підтримки Українського культурного Фонд]
Видатний живописець-модерніст, графік, майстер кераміки, поет, прозаїк, драматург, казкар, мистецтвознавець, літературний критик, педагог (сам же митець називав себе художником-літератором) Михайло Жук – “мистецька зірка” перших десятиліть ХХ століття, жива легенда національної художньої культури того часу – повністю зник з “мистецьких радарів”.
Народжений в Каховці, учень рисувальної школи Миколи Мурашка, він у 1904 зі срібною медаллю закінчує Краківську академію мистецтв. У Кракові художник заприязнився з Богданом Лепким, у Львові завів дружбу з Іваном Франком, Василем Стефаником, родиною Грушевських, близько потоваришує з Михайлом Коцюбинським. Усі вони згодом стануть героями його картин. Жук багато працює викладачем малювання (серед його учнів був і Павло Тичина), а у 1917 році стає одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв.
З приходом радянської влади цей самобутній митець модерної доби у розквіті сил і таланту опиняється в жорстоких умовах тоталітарного суспільства, що не дають змоги розвиватися і вільно творити. 1923 року Жук пише голові Раднаркому УРСР листа, бо має «шукати якогось виходу як українець і як художник, і як письменник», і просить дозволу емігрувати в американські українські колонії чи кудись інде, аби залишатись у творчості й мати змогу жити зі своєї праці. Взимку 1931 року Жука заарештують. Пів року він проведе у тюрмі. Після пережитих потрясінь художник закине пензля й більше не писатиме картин, займатиметься лише викладацькою справою і керамікою.
Фундатори Української академії мистецтва. Стоять (зліва направо): Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Василь Кричевський. Сидять (зліва направо): Микола Бурачек, Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Михайло Жук.
Цей виставковий проєкт – цілісний, об'ємний портрет Михайла Жука. Тут і його витончена графіка, пастелі, малярство, розписи на порцеляні, і літературні твори, і книжкові ілюстрації. Як би тепер сказали, він був “мультидисциплінарним митцем" (або як сказали б колись – “людиною Ренесансу”).
На виставці можна було особисто запізнатися з мистецьким оточенням Михайла Жука через портретну галерею персоналій, які творили культурний простір України перших двох десятиліть ХХ століття – в рисунках, олійних портретах чи графіці. Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, чимало портретних варіантів друга Михайла Коцюбинського. Показово, що коли багато з українських митців-націєтворців були заборонені чи репресовані, Михайло Жук, не без ризику обшуків, зберігав їхні портрети.
Сьогодні ми активно дискутуємо про те, як зображати наших класиків на шкільних портретах, аби діти знайомились з ними не за посередництва однотипних, безликих чи, навпаки, яскравих кітчевих робіт безіменних дизайнерів. То майже століття тому, 1925 року, Жук запропонував своє вирішення цієї проблеми – виконав для харківської «Книгоспілки» двадцять великоформатних кольорових плакатів українських письменників, що мали оздобити українські школи, бібліотеки, хати-читальні. І кожен з цих портретів – індивідуалізований, точно передає характер письменника.
Особливо цінною є галерея портретів українських художників: Антін Лосенко, Дмитро Левицький, Микола Пимоненко, Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Микола Бурачек, Іван Рашевський, Олекса Новаківський. І взагалі львівська виставка – це справжній авторський майстер-клас від Михайла Жука для малярів-портретів у різній техніці та стилістиці.
«Я йду по життьовій дорозі самотою... Зустрічаю людей і знайомих і незнайомих, а вони кидають у мою душу квіти... Свої і чужі мені однаково незрозумілі: стільки таємниці криють ті хвилини, коли вони мовчать, що я почуваю себе серед якоїсь чудодійної казки...» — писав митець у своїх літературних нотатках.
На виставці представлено багато флористичних композицій. І ці квіти Жука просто вражають. Вони повсюдно — як данина сецесії в оздобі книжкової графіки та декору, як самостійні картини чи елементи портретів і панно. Зачарований квітковими мотивами свого учителя Станіслава Виспянського, Михайло Жук творить власний квітковий рай.
Зібрав я ті квіти,
Що в полі цвітуть,
У форми їх ніжно-роскішні вглядався:
Зібрав я ті квіти,
Що в горах ростуть, —
І чуйний до сонця — я щастям сміявся.
Михайло Жук написав понад три десятки казок: «Ох», «Правда і Неправда», «Пухирики», «Дрімайлики» та ін., створював авторські дитячі книжки-картинки, які належать до перших взірців української авторської книжки. З-поміж експонатів виставки – збірки «Співи землі», «Голод», п’єса «Мефісто», рукописи митця, авторські книжечки й видання, графічні форми для ілюстрацій.
Оформлення казки Павла Тичини «Івасик-Телесик», 1923–1927 роки
Цей проєкт є також свідченням злочинів сьогоднішньої війни, яку веде росія на знищення українців, — екран монітора в одному із залів демонструє картину Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» (одну з найцікавіших і найупізнаваніших, де художник так майстерно обіграв своє прізвище) і «Портрет Василя Василька», що були викрадені восени 2022 року з Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка. Роботи Жука поповнили список багатьох тисяч інших експонатів, які російські окупанти вивезли з музеїв України в часі війни. Тож після перемоги на нас чекає чимало роботи – повернути викрадені мистецькі твори додому і повертати наших забутих митців в публічний простір.
Виставка творів Михайла Жука у Львові завершилася, але ювілейний рік триває, і львів’яни можуть насолодитися унікальною «Яблуневою гілкою», яку Михайло Жук свого часу подарував Марії Грушевській з дарчим написом «Високоповажаній Марії Сильвестровні в день її іменин – Мих. Жук. Вижниця, 1909 1/ ІХ» (картина експонується в музеї Михайла Грушевського у Львові).
Автор: Оксана Левицька