Чому ми нараз впізнаємо соняхи Ван Гога і водяні лілії Моне, але знати не знаємо про кипариси й сосни Труша або ж троянди і гіацинти Новаківського? Чому “Крик” Мунка став мистецьким мемом світового масштабу, а “Коні” Сельського чи “Ексцентричні танці” Петрицького мало впізнавані навіть серед вузесенького кола цінителів українського мистецтва?
Новий проєкт платформи Ковчег “Україна” разом з Львівським Інститутом колекціонерства за підтримки Українського культурного фонду спробує знайти відповіді на ці дражливі запитання. Так, ви все вірно зрозуміли: ми опинились серед тих небагатьох везунчиків, які цього року отримають державне фінансування. Дякуємо УКФ за підтримку!
Готуємо для вас онлайн-галерею українського професійного мистецтва під кодовою назвою 14-21 – тобто від руських ікон XIV ст. до геніїв сучасності. Уявіть собі – понад 500 шедеврів із музейних і приватних колекцій: сакральне мистецтво Русі, барокові скульптури містичного Пінзеля, живопис Васильківського, Труша, Новаківського, Кульчицької, Маргіт і Романа Сельських, Леопольда Левицького, Миколи Глущенка, графіка Сороки і Жука, скульптурний вибух світового масштабу Олександр Архипенко і наш геніальний сучасник Роман Петрук (прочитайте вголос їхні імена - для початку їх варто було хоча б просто запам’ятати).
Пінзель, Васильківський, Труш, Новаківський, Кульчицька, Маргіт і Роман Сельські, Леопольд Левицький, Микола Глущенко, Архипенко, Петрук – прочитайте вголос їхні імена!
Ми вважаємо цей проєкт архиважливим саме зараз, адже він унаявнює нам поки невідому, непізнану ще Україну – країну високої культури і мистецтва. Ця країна лише зараз починає приходити до тями, оговтуватись від травм колоніального статусу. І тому досі багато наших співвітчизників (а закордонна аудиторія і поготів) критично мало знайомі з культурною спадщиною України, вважають її другосортною, вторинною по відношенню до культури метрополії. Вважають так, бо нічого про себе не знають, бо не знайомі із власною культурою і геніями цієї землі. Адже наші генії у власній країні опинились ізольованими в культурній резервації, а всі преміум-місця захопили чужинці і колаборанти.
Ми є свідками історичного процесу, коли українська культура нарешті виходить з тіні імперської. Раптова зміна нашого статусу на геополітичній арені світу – від країни, яку ніхто не помічав, до країни, яка змінює хід світової історії, – радикально вплинула і на статус української культури. Українську культуру нарешті почали помічати – і нещодавні зміни у атрибуції художників українського походження у світових музеях тому доказ.
Але нам зараз необхідно здійснити величезну роботу – не тільки продемонструвати світові шедеври нашої культурної спадщини, маловідомі чи взагалі невідомі навіть нам самим, але й переосмислити власну культуру і допомогти світові подивитись як на українську, так і на російську культуру через нову “деколонізаційну” оптику.
Цим проєктом ми хочемо перезавантажити культурні стереотипи про Україну. Усвідомлюючи всю відповідальність за розподіл державних коштів в час війни, ми заявляємо, що #культура_на_часі, і саме зараз найкращий момент, аби виходити на “пускові рубежі” культурного фронту – українці вперше за свою історію отримали достатній символічний капітал на міжнародній арені, аби наша культурна спадщина почала потрапляти у фокус уваги світової спільноти. Але для цього треба спочатку “пізнати себе”…Тому не перемикайтесь – подорож до себе справжніх стартує за підтримки УКФ!
#культура_на_часі
Крім того, готуємо для вас особливі арт-смаколики – анімовані живописні полотна, онлайн-ігри, слайд-шоу шедеврів українського малярства, а ще відео-лекції та наукові статті від провідних українських мистецтвознавців. Також в роботі каталог апропріованих росією скарбів української культурної спадщини від княжої доби до сьогодення – від Володимирської ікони, яку російська церква вважає своєю реліквією, але це, насправді, Вишгородська ікона, викрадена Андрієм Боголюбським, і до втрачених колекцій останнього року війни. Це буде умовна картинна галерея з чорною позначкою stolen by russia.
Цей проєкт ми присвячуємо пам’яті Тараса Лозинського – нашого натхненника і куратора, відомого колекціонера і громадського діяча, без якого ця ідея так і залишилася б нездійсненною мрією.